Командир полку "Азов" Денис Прокопенко звернувся до українців. Він каже, що війна ця - надовго, і кожен, хто ще не задіяний, має взяти у руки зброю.
Його рецепт проти невизначеності - дія.
Своє звернення до українців Денис Прокопенко розмістив на своїй сторінці у Фейсбуці. Публікуємо його без скорочень.
На фото Сергія Ваганова - полк "Азов" у Маріуполі, День визволення міста, 13 червня 2021 року
Після майже двох років від початку повномасштабного вторгнення рф, українці все частіше задаються питанням «Як довго триватиме ця війна?». Невизначеність та ймовірність того, що бойові дії триватимуть роками, тисне на цивільних та інколи, навіть, на вмотивованих військових.
Відповідь проста: росія ніколи не відмовиться від своїх геополітичних цілей та не відпустить Україну зі своєї сфери впливу. Війна буде тривати рівно до тих пір, поки ми будемо здатні вести спротив. Будь які «перемир’я» або «домовленості» — будуть черговим тайм-аутом для ворога, з метою накопичити ресурси для подальшого наступу. Тому наша здатність у критичний момент мобілізувати всі необхідні ресурси та працювати на грані надцюлдських спроможностей, не має поступово переростати в байдужість та безініціативну стабільність.
На жаль, чимало людей в Україні та за кордоном досі відмовляються сприймати безжальну реальність такою, якою вона є. Дехто намагається запевнити себе, що все от-от закінчиться саме по собі. Хтось навпаки — кам'яніє від однієї думки, що мир в Україні може настати ледь не через десятиліття.
Окремо підливають масла у вогонь російські інформаційно-психологічні атаки, спрямовані на деморалізацію українського суспільства: мовляв, Україна не витримає тривалого марафону, армія та волонтери втомляться та зламаються.
«Азов» на війні вже десятий рік. Для нас все почалося задовго до 24 лютого 2022 року. За цей час ми навчилися не звертати уваги на втому та не піддаватись відчаю; усвідомили, що можливо не тільки наша молодість, але й усе наше життя пройде на фронтах війни за незалежність України; зрозуміли, що не маємо іншого шляху, крім того, який обрали свідомо.
Найкращі ліки від зневіри, паніки або апатії, викликаних роздумами про часові рамки цієї війни — активна залученість в історичні процеси, які відбуваються тут і зараз.
Ми не знаємо точного дня, місяця чи року, коли ми переможемо і зможемо повернутись до наших родин. Але ми впевнені у тому, що скільки б не тривала війна, поруч із нами надійні побратими, в наших серцях любов до Батьківщини, а в руках — зброя. І все це не дозволить нам відступити: ані сьогодні, ані через рік або десять років.
Ті, хто досі не задіяні на службі в Силах оборони України, мають зробити свідомий вибір: взяти до рук зброю, поповнивши ряди військових, або стати для армії надійним тилом, який працює на підтримку обороноздатності країни.
Ця війна надовго. Вона може тривати роками. Від нас залежить, що саме ми робимо щодня, аби наблизити нашу перемогу.
Більше блогів ЧИТАЙТЕ ЗА ПОСИЛАННЯМ
