«Я хочу зберегти країну і — Перемоги!», — каже волонтерка Тетяна Польова, яка з перших днів війни допомагає I-ій Окремій Бригаді Спеціального Призначення імені Івана Богуна.
Її історію розповідає Житомирська міська рада.
Її історія волонтерства розпочалася зі знайомства з бійцями в місці (ред. — не називаємо з міркувань безпеки), де формувалася бригада, а волонтери там допомагали. «Зачепилися з бійцями — і по цей час…», — розповідає пані Тетяна. До цієї справи вона долучила багатьох своїх друзів. «Через налагоджені зв’язки я отримую список потреб, ми збираємо, купуємо і передаємо…».
Вчора, 7 грудня 2023 року, волонтерці вручили відзнаку Міністерства оборони України — «За сприяння Збройним Силам України». Це не перша її нагорода: влітку її відзначили почесним нагрудним знаком «За сприяння війську» від Міністерства Збройних сил України.
Поруч із Тетяною ще два волонтери — Катерина Чміль та Юрій Дєньгаєв. Катерина — з Києва, народилася в Житомирі. Юрій — житомирський підприємець. Ці троє людей раніше не були знайомими, та їх дещо об’єднує: вони активно допомагають бійцям I-ої Окремої Бригади Спеціального Призначення імені Івана Богуна.
В цій бригаді служить чоловік сестри пані Катерини. Він — зв’язківець. Тому волонтерка збирає кошти на спеціалізовані потреби зв’язку. Раніше це були кабелі, розхідники, роутери, потім — автівки, генератори, аптечки….
«Волонтерство — це наша базова потреба безпеки… Люди, з якими ми вчора сиділи в кабінетах, зробили свідомий вибір… Зараз — такі обставини, яких ніхто з нас не хотів. Волонтерити — обов’язок кожного. Якщо ти робиш свій внесок в армію — це не є благодійністю. Це — інвестиції. Кожен має робити те, що може, — переконана Катерина Чміль. — Не маєш фінансової можливості — плети сітки, як робить моя сестра…»
«А коли бачиш, що твоя робота допомагає країні — з’являється натхнення продовжувати далі», — підтримує розмову Юрій Дєньгаєв. Ще на початку повномасштабного вторгнення він зрозумів: має щось робити.
«Пам’ятаю, як ми приїхали в одне фермерське господарство Любарського району, купити м’яса, бо мобілізували багатьох, їсти потрібно було. Люди з Любарщини виходять і кажуть: так віддаємо, безоплатно забирайте! Ми привозимо м’ясо до військкомату, волонтери кажуть: цього вистачить на три дні. Ми розуміємо, що потрібно далі працювати… А коли військових розформували, волонтерство стає на інший шлях — з’явилася потреба в генераторах, сонячних станціях, аптечках, раціях, автівках, турнікетах. Так і працюємо….».
«Це мій обов’язок — докласти максимальних зусиль до того, щоб виграти цю війну і зберегти нашу країну….», — мовить Юрій Дєнгаєв.
Житомирська міська рада
